June 6th, 2012

Висновок на проект Закону України «Про засади державної мовної політики»

До № 9073 від 26.08.2011р.,
внесеного народними депутатами України
С. Ківаловим, В. Колесніченком



В И С Н О В О К

на проект Закону України
«Про засади державної мовної політики»
(реєстраційний № 9073)

У законопроекті пропонується визначити засади, завдання, цілі і принципи державної мовної політики України, статус та порядок використання мов у різних сферах державного та суспільного життя, встановити відповідальність за порушення законодавства про мови, а також внести відповідні зміни з мовних питань до низки законів України.
Головне науково-експертне управління, не заперечуючи необхідності законодавчого регулювання суспільних відносини, що виникають у процесі застосування мов в Україні, як того вимагає Конституція України, водночас за результатами аналізу законопроекту вважає за доцільне висловити до нього такі зауваження та пропозиції.
На думку управління, назва законопроекту: «Про засади державної мовної політики» потребує відповідного уточнення, оскільки засади мовної політики прямо або опосередковано вже визначені у відповідних положеннях Конституції України (статті 1, 3, 8, 10, 11, 12, 21, 22, 53). Зокрема, до конституційних положень, яких визначені засади державної мовної політики належать положення статей 10, 11, 53 Основного Закону України, відповідно до яких: держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України; в Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України; держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування; застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом (стаття 10; держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України (стаття 11); громадянам, які належать до національних меншин, відповідно до закону гарантується право на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови у державних і комунальних навчальних закладах або через національні культурні товариства (стаття 53).
Необхідність уточнення назви законопроекту зумовлено також і тим, що коло суспільних відносин, які пропонується врегулювати в ньому, є значно ширшим, ніж це випливає із назви цього законопроекту, який до того ж містить спеціальну статтю 5, де визначаються принципи державної мовної політики, під якими розуміють закріплені в нормах права вихідні засади (основні, керівні ідеї), на основі яких має здійснюватися відповідна діяльність. У результаті цього назва законопроекту, відтворюючи назву лише однієї статті, не розкриває повною мірою його змісту у цілому. Свідченням цього є те, що законопроект не обмежується визначенням загальних засад державної мовної політики, а містить спеціальні розділи (ІІ -VІІ), в яких визначається порядок застосування мов у відповідних сферах суспільного життя. Про такий характер законопроекту засвідчує також і зміст Розділ ХІ «Перехідні положення», в якому пропонується внести зміни до відповідних положень законів України не шляхом визначення особливостей застосування мов у відповідних сферах суспільного життя, а шляхом встановлення в них здебільшого бланкетних (відсильних) норм, згідно з якою застосування мов в Україні у відповідних сферах суспільного життя визначається Законом України «Про засади державної мовної політики».

Collapse )

Висновок на проект Закону України «Про засади державної мовної політики» (продовження)

Певні зауваження викликають положення статей 9, 10, 11 законопроекту, де йдеться про мову ведення засідань Верховної Ради України, мову актів, роботи, діловодства та документації органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Оскільки питання мови актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування роботи, діловодства і документації регламентуються статтями 10 та 11 законопроекту, на думку управління, немає потреби виокремлювати в спеціальну статтю питання мови ведення засідань Верховної Ради України, яка є одним із органів державної влади. При цьому слід мати на увазі й те, що питання мови ведення засідань Верховної Ради України достатньою мірою врегульоване статтею 2 Регламенту Верховної Ради України, де зазначається, що “засідання Верховної Ради України ведуться державною мовою (частина третя). Промовець, який не володіє державною мовою, може виступати іншою мовою. Переклад його виступу державною мовою, у разі необхідності, забезпечує Апарат Верховної Ради” (частина четверта). У зв’язку з цим, нова редакція цієї статті, передбачена Перехідними положеннями законопроекту, вбачається зайвою (пункт 32, частина 1 Розділ ХІ).
Частиною першою статті 10 передбачається, що “акти вищих органів державної влади приймаються державною мовою і офіційно публікуються державною, російською та іншими регіональними мовами або мовами меншин”, з чим навряд чи можна погодитися. Адже такий підхід суперечить ідеології Конституції України, зокрема, статті 11, якою передбачається державне сприяння “розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин, та статті 24, відповідно до якої не може бути привілеїв за мовними та іншими ознаками. У цьому положенні не враховується рішення Конституційного Суду України (№10-рп/99 від 14 грудня 1999 р.), за яким «державною мовою в Україні є українська мова», треба розуміти так, що українська мова як державна є обов'язковим засобом спілкування на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування (мова актів, роботи, діловодства, документації тощо), а також в інших публічних сферах суспільного життя, які визначаються законом (частина 5 статті 10 Конституції України). Звертаємо увагу й на те, що реалізація цього положення на практиці призведе до значних додаткових бюджетних видатків на публікацію цих актів різними мовами.
Статтею законопроекту пропонується встановити, що у листуванні органів державної влади та органів місцевого самоврядування з органами державної влади вищого рівня дозволяється застосовувати регіональну мову (мови) (частина перша). Доцільність запровадження такої норми викликає сумнів, оскільки її реалізація вимагатиме наявності у органах державної влади вищого рівня фахівців, які володіють різними регіональними мовами, що вбачається недоцільним.

Collapse )