vasyl_ruban (vasyl_ruban) wrote,
vasyl_ruban
vasyl_ruban

Політкоректність

Шість років тому, коли мені було 65, я вже з десять років тому собі наказав не втручатись у атобусні чи тролейбусні суперечки. До слова сказати, так зі мною бувало часто (порівняно з середньостатичним громадянином України, коли правоту чи неправоту доводилось доводити кулаками). І в цьому ділі у мене вже були деякі навики. А саме: оцінювати ситуацію і бачити її збоку у такі моменти, коли здається що лють затьмарює свідомість.
Отже я сів у маршрутку в своєму селі об 11 годині. В автобусі було декілька жінок, хлопчак з нашого села 16 років, який їхав на навчання і п"ятеро азербайджанців. Не знаю, чи Коран їм дозволяє пити пиво, але вони тримали в руках пляшки, можливо, під анашу, бо вся компанія була досить збуджена. Один сів неподалік шофера, і шофер йому голосно наказав, щоб він з пивом забирався на заднє сидіння. Азербайджанці появились у нашому селі вже за незалежності. Щоб вільно торгувати на наших базарах, дехто з них женився на сільських дівчатах. Можливо, ці приїжджали в гості. На задньому сидінні сиділо їх четверо і серед них виділявся один крупністю. Ростом десь  під метр вісімдесят, широкоплечий і жирнуватий, як на свій вік. Не знаю, про що говорять південні народи на своїй рідній мові в громадському транспорті, але їхній галас не вщухав. Коли в Хотові чи в Чабанах в атобус підсідало кілька наших місцевих хлопців, азербайджанці трохи вгамовувались, але як на те, пасажирів було мало, вони то входили, то виходили і десь не доїжджачи кільцевої дороги, я не витримав і сказав: "Ведите себя тише, вы же не в Азербайджане". Вони на мить припинили свій гелгіт, а тоді той найкрупніший мені сказав "на русском язике - пошел ти на х..." І по нашому етикету, і по їхньому це було неправильно, бо я ж все-таки старшого віку. Тим більше це було образливо мені, який сидів у тюрмі і знав, що за такі речі в зоні просто ріжуть. Але це було на волі, ніхто тут не знає якихось таких законів, тим більше - що я міг зробити проти п"яти молодих чоловіків, чи хлопців. В автобусі був ще один мужчина. Я не помітив де він зайшов. Він сидів від мене трошки позаду,  через прохід. Років йому під п"ятдесят, в камуфляжній куртці і з доволі виснаженим лицем. Позаду мене сидів той азербайджанець, якого шофер прогнав з переднього сидіння, і я подумував, чи не отоварить він мене по голові пляшкою, коли доп"є пиво. Нарешті автобус зупинився на автовокзалі, азербайджанці вийшли, але не пішли відразу на вокзал, а стали в ряд збоку автобуса і  показували мені ріжкии, приставивши пальці до голів. Чи то з того що спала напруга, мені стало весело, я згорнув дулю і став нею крутити їм через вікно. Це образило того жирного, крупного азербайжанця і він затарабанив у двері. Шофер на автоматі натиснув кнопку, двері відчинились і азебайджанець ступив на першу сходинку. Але тут я вже теж діяв на автоматі, опинився перед деверима і вдарив його ногою в живіт. Удар вийшов не дуже сильний, не підготовлений. Він вивалився з дверей, але кінчиками пальців утримався і почав виважувати своє тіло на сходинці, щоб продовжити наступ. На цій позі я зацідив його з правої, але мій кулак ударився в долоню того мужчини, який єдиний був у автобусі. Я зрозумів, що він нас розбороняє. Але тому, що він зупинив мій кулак, азербайджанець нарешті став на приступку і зі словом "дядя" поставив одну ногу на наступну сходинку. Я розумів, що тут вже миру не буде, і, навіть не скинувши сумку з лівого плеча, продовжував бити правою, проте кулак потрапляв то в руку азербайжанця, то в руку того, який розбороняв. Цікаво, що я був настільки "спокійний", що краэм ока бачив всю групу азербайжанців, які один за одним стояли під автобусом і скоріше з цікавістю, чим зі злом спостерігали за тим, що відбувається. Через мене і того чоловіка, що нас розбороняв, вони в автобус зайти не могли. Нарешті мені вдалося пробити їхній захист, і я таки вдарив нападника в лице. Я не відчув сили удару, мені він видався більше контактним, але азербайджанець сплигнув на асфальт. Я виглянув за ним за площу дверей, прохрипів :"скотина" і двері клацнули перед моїм носом.
Потім я пішов на своє місце, сів, трохи схилився і намагався заспокоїти дихання. Біля Либідської ми всі вийшли. Той чоловік, який розбороняв, став збоку і закурив. Я йому нічого не сказав, не знав що сказати. Мовчки пішов у підземний перехід до метро. Не було радості від перемоги. Було відчуття того, що я дивом уникнув небезпеки.  Що Бог вкотре мене виручив. Пізніше я подумав, що якби той чоловік не зупинив мого кулака, то азербайджанець в автобус не зайшов би, а шофер встиг би зачинити двері, або коли б той чоловік приєднався до мене і теж вдарив нахабу. Але це вже була теорія. Більше всьго я йому був вдячний за те, що він розбороняв, а не пасивно сидів. Все-таки, можливо, він був військовим в абшиті, бо носив камуфляжну куртку.
Subscribe

  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your IP address will be recorded 

  • 4 comments