vasyl_ruban (vasyl_ruban) wrote,
vasyl_ruban
vasyl_ruban

БЕРЕЖА:ЗАХИСТИМО ЕКОЛОГІЧНУ СИСТЕМУ В СЕЛІ ЛІСНИКИ К-СВЯТОШИНСЬКОГО РАЙОНУ

Було б добре, аби адміністрація Президента взяла село Лісники під свою опіку, адже сама сільрада нічого вдіяти не може, бо тут задіяні дуже поважні люди. Тут 15 років жив дід Михайла Грушевського, є його могила і обеліск, 12 років жив батько Грушевського, сам Михайло Грушевський часто приїздив у Лісники і залишив про це спогади. Чи багато в Україні є таких сіл? Тоді можна було б дати річці Безодня (на незабудованій частині) 40 метрів берега, відновити озеро Глушка, про яке згадував у своєму листі Б. Хмельницький.
Через село Лісники протікає річка Безодня (протяжність русла п’ять кілометрів), у яку впадає більше десятка струмків. Село Лісники лежить у величезному яру з приярками. Третя частина нижньої течії річки Безодня вже затиснута будівлями. Проте коли при попередніх забудовах русло залишалось на поверхні, тепер, починаючи від урочища Мисникова, будувати почали просто на руслі. Там, де дорога з урочища Мисникова перетинає річку Безодня, було озеро Глушка. Тепер воно розрите на три канали. Площа готується для забудови.

Річка Безодня в своїй середній течії

Через кожне село в Україні протікає річка чи річечка, на берегах якої селились перші люди. Вони є нашими предками, а річка, якщо вона збереглася, є спільною матір’ю всіх людей, які тут народились, народили сучасників і народять нащадків. Саме Київська область, внаслідок того, що Україна стала незалежною державою, а Київ – столицею незалежної держави, найбільше страждає від дикої забудови. Раніше люди селились неподалік річки і співіснували з нею. Диких капіталістів цікавлять лише квадрати. В прилеглих до озера Глушка болітцях вже побудовано декілька не дуже розкішних особняків, а на самому озері очевидно хоче поселитись хтось могутній, бо проведені земляні роботи вражають. В жадобі мати місце ближче до багатих, до столиці люди не розуміють, що будуватись на таких місцях, де сходиться вода з багатьох приток, шкідливо для здоров’я. Адже вода тут на рівні грунту і змішана з мулом, сягає 50 і більше метрів у глибину. Коли жити на такому місці (а не побути просто на рибалці), вода впливає на структуру кісток і на кров. Потім люди не знають чому вони хворіють. Окрім того в таких місцях живе Бог річки, і він ніколи не простить такого зухвалого поводження з Водою.

Наскільки мені відомо, депутати ВР зробили річки України беззахисними, бо Партії Регіонів, яка пізно прийшла до влади, треба було і собі урвати ділянок під Києвом. Але зараз вже треба зупинитись і солідарно проголосувати закон, щоб зберегти все, що залишилось. Адже для всіх все одно не вистачить, а тим які вже вкоренились в Київській області не потрібно, щоб за їхніми огорожами починався асфальт, так як у Борщагівках. Треба вернути і вдосконалити той закон, який би паспортизував річки, річечки й озера, реліктові мокрі долини, антиерозійні ліси на схилах ярів, визначив межі охоронних територій.

Місце, де було русло річки Безодня від дороги з боку Дніпра, де площа підготовлена під забудову, зараз воно у трубі


Перший канал через площу озера Глушка на руслі річки Безодня


Другий канал через озеро Глушка, де площа готується під забудову, видно навезений пісок, там, де нема піску, до води менше метра


Частина озера Глушка, яка збереглася, з того боку, де в зеро впадає струмок з-за Хреста

Озеро Глушка славетне тим, що його згадує Богдан Хмельницький у своєму листі 25 травня 1654 року до київського полковника Ждановича: «Дійшла до мене скарга велелюбного в Бозі пана отця Климентія Старушича, ігумена монастиря Видубицького, на отаманів Лісницького і Ходосівського і на всіх обивателів тамошніх, що вони там у Килинівці, Кальному лугу і Гнилещині, і в озері Глушці від давніх часів до монастиря Видубецького належних, своєвіллям збуджені і, нікого не питаючи, великі шкоди чинять частим ловленням риби…».
Неподалік озера Глушки і зараз в Лісниках є вулиця Козача. З листа Б. Хмельницького ми довідуємось, що Лісники були козачим селом з отаманом на чолі і входили до Ходосівської сотні. В селі жило десять козацьких сімей і 23 сім’ї підпомічників. До покозачення України вони були земянами (військовий стан в Литовській державі, той що на підвладних Польщі землях звався шляхтою) – надвірною вартою князя Корецького , який тут мав замок (зараз ця археологічна територія віддана під забудову). Монастирю належала тільки частина лісу з озером неподалік села , саме поселення належало князям Корецьким.

Третій канал через площу озера Глушка, на передньому плані поперечна дренажна труба.
Ця місцина розташована майже в центрі села, за п’ять метрів від центральної вулиці ім. Ватутіна, кудою замміністра екології Вільдман Ігор Лазаревич кожного дня їздить на роботу і він з висоти джипа не бачить, що це злочин проти природи



На дальньому плані початок вулиці Козача, частина озера Глушка, з якого витікає вода у виритий правий канал. Біля озера – очерет

Назва озера Глушка походить від слова «глушина». З сьомого листопада 1836 року тут був священиком дід Михайла Грушевського . Михайло Грушевський залишив про Лісники такий опис: «Село Лісники, як підгородня осада , було дуже глухим кутком… Лісниківці й околиці… не мали підміського характеру. Сидячи в лісах і на водах, оправдовували своє ім.’я, займаючись рибальством та всякими лісовим промислам. Дитячі роки батька проходили дуже інтересно серед селянської дітвори в лісових і водних екскурсіях і він дуже любив оповідати про них… батько згадував, що бачив Шевченка».
Зараз головна площа села зветься: «Імені Сім’ї Грушевських». Є бронзовий пам’ятник самому Михайлу Грушевському, встановлений коштом жителів села. Отже в селі Лісники жили три покоління Грушевських, бо після смерті Федора Грушевського пів парафії залишилось за його жінкою, аби була змога догодовувати дітей.

Кінець центрального каналу по річці Безодня. В канал впадає струмок. Загальна площа розкопаного озера більше двох гектарів. Навіть на такому етапі руйнування озеро ще можна зберегти. Висмикнути поперечні дренажні труби, вибрати на два метри в глибину землю поміж каналами і впорядкувати береги, але… Справу кришує замміністра екології пан Вільдман Ігор Лазаревич, який проживає в другому кінці села Лісники в урочищі Дьогтярня. Вчене звання: Член-кореспондент Академії наук Екології та безпеки життєдіяльності (МА НЕБ) 2003 рік

Перед розвалом СРСР в урочищі Дьогтярня в селі Лісниках на березі озера Дьогтярня була радгоспна пасіка. Озеро Дьогтярня прославилось тим, що там все село мило голови, бо там дуже м’яка вода. Очевидно що там мила голови і сім’я Грушевських. Завідував пасікою і насадив там сад колишній льотчик-афганець полковник Махоткін Володимир Олександрович (тел. 4636884). Коли СРСР розвалився, полковник створив фермерське господарство, де в нього була пасіка, кілька корів і табунець кіз. Він мав молоду жінку, двоє малолітніх дітей і одного робітника. Лісничани жартома називали ферму «Заімка Кафтанова», бо там часто відпочивало радгоспне начальство і друзі-афганці. Стояло там один пасажирський і один товарний вагони. В товарному вагоні полковник складав сіно для тварин, а в пасажирському жив. На виході з долини Дьогтярня йому дали ділянку під забудову. Розчулившись, він інколи говорив: «Вот тут і буду доживать, с дєтками».

Маєток Вільдмана Ігоря Лазаревича в урочищі Дьогтярня, там, де була ферма відставного полковника Махоткіна. Там перед дальнім будинком озеро Дьогтярня з якого витікав струмок (притока річки Безодня) і біг яром в мокру долину, зараз яр засипано і струмок загнано в трубу. На передньому плані праворуч починається яр-долина, протяжністю 250 метрів, шириною місцями більше ста мерів, куди витікає струмок з-під садиби Вільдмана, з другої труби витікає використана в маєтку вода, осаджена біопорошком

Десь в середині 90-х років минулого століття в голови сільради Сагача Григорія Гнатовича (покійний) з’явився новий друг. Він взявся знайти спонсорів для побудови в селі церкви. Його портрет, мальований олійними фарбами, висів над головою голови сільради. Церкву побудували. Коли перед відкриттям зачитували імена благодійників, Вільдман виявився в кінці четвертого десятка, бо він подарував на церкву 100 символічних цеглин. В той час як Вільдман вперто вчився на члена-кореспондента Академії наук Екології та безпеки життєдіяльності, він ще й судився з Махоткіним. В численних судах Києво-Святошинського району сільрада твердо стояла на боці майбутнього академіка. Була серйозна бійка охорони Вільдмана з друзями полковника – афганцями. Нарешті на бік Вільдмана стала міліція. Махоткіна добряче побили і він ліг в госпіталь, а начальник міліції звільнився з органів. В ході судів Махоткін довів, що шестеро осіб, які приватизували його господарство наділами по двадцять сотих (лісничанам тоді дозволялось приватизувати за межами присадибної ділянки тільки по 15-ть потім 12-ть сотих), є обслугою Вільдмана з Петрівського ринку. В нього на руках є копії актів приватизації.

Початок долини Дьогтярня. Залишок блокпосту Вільдмана за 350 метрів від садиби, встановлений під час будівництва садиби. Тут була пропускна будка, черговий в камуфляжі з телефоном. Цю ділянку 11Вільдман тоді взяв у оренду на два роки, надіючись з часом проковтнути всю долину, але влада мінялась, не було зручної нагоди, блокпост простояв більше десяти років і нарешті його прийшлось розібрати, бо землю приватизував попередній власник, за сприяння теперішньої голови сільради

В той час тим, хто не жив у селі (а Махоткін був прописаний у Лісниках), приватизувати землю в селі не дозволялося. Нарешті полковник стомився. Вільдман «викупив» землю у своїх робітників (одну ділянку приватизувала його жінка по дівочому прізвищу) і побудував маєток, прикупивши ще в одного лісничанина на тому місці 10 сотих. Таким чином за свою благодійність він отримав півтора гектара землі під лісом, додав десять сотих, самовільно пригородив 60, після смерті голови сільради «організував» собі озеро Дьогтярня, після смерті, через втрату машиною керування, наступного голови, приточив десять сотих під корт і дитячий майданчик, і отримав більш як два гектари землі під лісом з озером і тенісним кортом. Озера після того лісничани не бачили, хоча на початку він брав його «для благоустрою», бо садиба обгороджена і перегороджує в цьому місці вхід до заповідного лісу, 6,5 гектарів якого Вільдман взяв у оренду на 9 років, поте пройшло вже 15, а загорожі – залізної сітки – він так і не зняв. Як ми вже казали, Вільдман планував забрати в своє володіння всю долину (три га землі) і Дідову гору – 7 га землі, тому і влаштував на вході в долину блокпост.

Труба біля колишнього блокпосту Вільдмана

Тоді в нього було двоє малолітніх доньок. Попри великий маєток (2,5 га землі і 6,5 га орендованого лісу), їм хотілося бачити людей, і вони прогулювались до ставка під опікою няньки, двох охоронців і собаки. Собаки у Вільдмана важать по 150 кг. Отож Вільдман вирішив узяти в оренду на 49 років Дідову гору і дорогу. Дорогу з долиною, побудовану державним коштом і оформлену на сільраду, він брав у оренду собі, а Дідову гору оформляв на жінку. Документ був уже майже готовий, але місцевий учитель провів опитування третьої частини села і за їхніми підписами папір був розісланий в райраду, облраду і Верховну раду, після чого вчителю додому з сільради принесли протокол з мокрою печаткою про те, що в оренді Вільдману відмовлено. В цей же час Вільдман хотів забрати ділянку біля Обухівської дороги під базар, але і там жителі збирали підписи і справу зупинили. Проте Вільдман весь час надокучав Сагачу Григорію Гнатовичу, що цього мало за його благодійність і за те, що він подарував селу пісню «Мої Лісники», таким чином випросив для себе ділянку на 7 сотих впритул до своєї садиби, яка належала Басарабу, родом з Криму, який одружений у Лісниках. Григорій Гнатович погодився, дав Басарабу ділянку в іншому місці. Цю ділянку Вільдман засипав будівельним сміттям на рівень дороги до садиби і вона згодом заросла травою. Під час операції по переміні, Басарабова жінка сказала Вільдману, щоб оплатив за капусту, яка залишалась на грядці, але Вільдман відповів: «Де я вам візьму такі гроші?». Ця фраза стала анекдотом в селі. Взагалі, хоча злі язики кажуть, що за СРСР він тримав будку по ремонту взуття на Петрівці, в службовій характеристиці на сайті уряду цього нема, там він вже академік. Такий анекдот вже був при Ющенку, коли заступником голови СБУ виявився сутенер без освіти. І, хоча я не радник у Президента, треба запровадити в державі процедуру перевірки біографії претендента на високу посаду високого державного чиновника через СБУ. (Починав ВІльдман з Народної Партії Литвина, при Ющенку був у БЮТ, зараз у Партії Регіонів. Мабуть, у партії Литвина тоді була мода на академіків, бо Литвин теж академік). Все-таки в Міністерстві повинен бути хоч один фахівець. А в Міністерстві екології: міністр – інженер радіоелектронік, перший заступник – інженер вугільної промисловості, заступник – інженер по установці холодильних агрегатів і по сумісництву академік по екології Ігор Вільдман. Так от деякі знання Ігор Вільдман має і в зоології. Наприклад: 2007 року на засіданні Київради він сказав про жирафів: «Вони там не живуть (у зоопарку), а доживають, страждаючи, бо в них нема самки, а жирафам потрібне нормальне сексуальне життя». Журналісти відразу перекрутили слова Вільдмана, що він хоче розбестити молодих тварин, бо завідуючий відділом копитних Ігор Марійчук пояснив, що цим жирафам ще лише по чотири роки, а жирафи дозрівають статево в сім років, зазначивши, що «у тварин немає поняття сексу заради задоволення, для них це справа виключно продовження роду».
Після того як оренда Дідової гори була ліквідована, плато на горі було поділено на сім ділянок і передано лісничанам під забудову, але перед самою видачею приватизаційних актів приватизацію припинили. В другому кінці села зав’язались якісь розборки з кримінальним авторитетом. В замін за послуги прокурор Київської області пан Гайсинський (кажуть, що Вільдман і Гайсинський тоді були одружені на рідних сестрах) попросив крутих хлопців викупити Дідову гору для нього, що і було зроблено. Але три роки тому ці хлопці викрали Гайсинського в Парижі і зажадали повернути Гору. Потім телевізор сказав, що Гайсинського випустили, а хто став господарем Гори, не чутно.
Перед останніми виборами 2009 року депутати сільради поширили чутку, що долину Дьогтярня треба віддати Вільдману, за це він побудує в селі дитсадок. Але сільська опозиція поширила чутку, що садка він будувати не буде, а влаштує ліквідацію заповідних зон на території села, щоб побудувати там котеджі для зеленого туризму. Тоді вищезгаданий вчитель дзвонить прикріпленому до сільради юристу і говорить: «Наскільки я знаю, тих 60 сотих, які пригородив Вільдман до своєї ділянки ще до переміни влади, не були оформлені на Вільдмана, якщо зараз оформлені, то це хабар державному службовцю і складає він за сьогоднішніми цінами чверть мільйона доларів. За що ж тоді ви хочете віддати йому ще й долину?». Вільдман дав задній хід. Перед виборами до місцевих рад всі її працівники в явочному порядку поступили в Партію Регіонів. Нам сказали, що безплатна приватизація закінчилась і зараз коштує 2,5 тисяч доларів. Це було поцінно, бо, до того часу як Юлія Тимошенко зробила приватизацію безкоштовною, вона вже коштувала 10 тисяч доларів за десять сотих, так само як і зміна цільового призначення. Зараз ціна збільшилась вдвічі, тобто до 5 тисяч.
Таким чином долина дочекалася наступних виборів до Верховної Ради і пан Вільдман вирішив її забрати, поки влада буде мінятись.


Будівельні залишки від садиби Вільдмана біля першого блокпосту лежать тут вже 10 років


Долина, яку хоче забрати Вільдман Ігор Лазаревич: з боку дороги



Долина, яку хоче загорнути землею Вільдман: збоку Дідової гори



Долина, яку хоче захопити Вільдман з боку озерця. Праворуч - позначена огорожею земля, куплена Вільдманом в жителя села Лісники по 1000 доларів сотка. Справа в тому, що тоді Вільдман оголосив селянам, що вся долина належить йому, тут він зробить озеро, буде розводити бичків і коней, і селяни боялись залишитись ні з чим. Селянка, яка продала йому землю (прізвище Косенко), лише сказала: «А ми будемо у вас бичків пасти»



Труба, по якій у долину тече технічна вода з маєтку Вільдмана, осаджена біопорошком. В ближчому озерці нічого не водиться, тільки плаває чорне клоччя невідомих водоростей


Долина, яку хоче засипати Вільдман, на середньому плані засипана будівельним сміттям ділянка на рівень дороги шириною 10 метрів. Видно купу будівельного сміття, яке постійно досипається, тому що в садибі йде постійна реконструкція


Робітники Вільдмана розчищають долину, готуючи її під забудову



Фото з боку Дідової гори. Робітники Вільдмана готують долину під забудову


Фото на пам’ять. Реліктова мокра долина в урочищі Дьогтярня, праворуч, там де вирубка, видно поверхневу воду

В нашому селі купили землю сотні людей. Росіяни, українці, казахи, азербайджанці. Зазвичай якийсь багатий чоловік купляє ділянку чи дві підряд, ставить огорожу і в селі навіть не знають, хто за тими огорожами живе. Десь під лісом казах купив дві ділянки, поставив посередині величезну юрту. Інколи запрошує лісничан до себе в гості. Тільки ВІльдман Ігор Лазаревич не угомониться.
Років 15 тому, при оформленні приватизаційного акта, уповноважений по екології ставив печатку в присутності клієнта, безплатно. Бо для того щоб знати, чи можна там будувати, варто лишень натиснути на кнопку комп’ютера. Три роки тому за кожну сотку посередники вже брали по 35 доларів, за десять сотих – 350 доларів. По чім зараз не знаю. Знаю тільки що вже чотири місяці на руки не видають приватизаційних актів по Києво-Святошинському району. Попередній керівник по землеустрою пан Литвин у міжнародному розшуку, йде якась реорганізація…
Міністерство по екології це дозвільна організація і ніяких ресурсів не має. Правда, була чутка, що недавно якогось заступника міністра посадили на 9 років. За що б, здається? Справа в тому, що аби заробити гроші чи строк, треба лишень заплющити очі, а коли розплющиш, вже на якомусь заповіднику виріс маєток, і зелені прошелестіли. А якщо серйозно, то треба провести парламентські слухання і увести конкретний закон щодо річок, річечок і долин в Київській області. Цей закон повинні підтримати і ті багачі, які вже твердо облаштувати свої маєтки і не хочуть аби за їхніми загорожами був суцільний асфальт, як це ми спостерігаємо з річкою Либідь.
Залишати це питання на совість місцевих громад не можна. Адже що може вдіяти місцева громада, голова сільради проти такого посадовця, як Вільдман ігор Лазаревич в Лісниках. Та ще й тоді, коли в сільраді є кімната, де приймає громадян ректор податкової академії пан Мельник. Його портрет, писаний олійними фарбами, висить на покуті в кабінеті юриста, котрий допомагає селу боротись з незаконними захопленнями… Тут навіть пан Льовочкін з нальоту нічого не вдіє.
Початок забудови русла річки Безодня призведе до того, що колись постане питання про відчуження під забудову тих земельних наділів, які прилягають до річки, і кожен власник одноосібно не зможе захиститись. Тому всі лісничани повинні стати на захист річки Безодня і її долини.
Моя мрія здійсненна, але надії мало. Проте я її оприлюдню: зберегти долину Дьогтярня річку Безодня для нащадків і озеро Глушка – теж. Ну і бажано попросити людей, щоб на своїх садибах садили капусту хоча б за десять метрів від русла, а якщо дозволяє місцевість, то і за двадцять. І тоді хтось із наших нащадків зробить наше село впорядкованим з річкою посередині. Пам’ятаєте, Вінграновсьуий писав:

Маленька річечка,

Вузенька, як долоня.


Така річка, а кому пощастило то і більша, є в кожному українському селі.
Додатки. На мою письмову заяву 10 січня 2012 року в Лісниківську сільраду, аби мені сказали кому передано долину Дьогтярня, я відповіді не отримав. Але Вільдман все робить на підставних осіб. Тому в цьому питанні повинна розібратись Прокуратура.

1. Якщо 60 сотих пригороджених Вільдманом вже належить йому, то постає запитання: за що? Адже до 2011 року вони ще нікому не належали.

2. Те, що Вільдман робить свої оборудки через підставних осіб, свідчить хоча б історія з тим, як він придбав землю за «благодійність». Ось список осіб, на яких була приватизована земля напочатку.

Лішинський Євген Юхимович.

Клименко Олександр Петрович.

Карпенко Олена Вікторівна.

Перелома Алла Володимирівна (тоді дружина Вільдмана).

Колісник Олена Миколаївна.

Остапенко Тамара Борисівна.

Коцур Галина Миколаївна.


3. Сільрада не має права продавати землю. Яким чином і для чого там з’явився власник. Якщо Вільдману для «благоустрою», то забере її, так як забрав озеро «Дьогтярня».

4. В кінці минулого року депутатам повідомили, що є бажаючі приватизувати церкву,кладовище і ставок, де є місце для громадського відпочинку (чи не від Вільдмана часом?).

5. Хто дав дозвіл на забудову русла річки Безодня і розкопування озера Глушка?
6. Бажано було б на прикладі села Лісники провести комплексну екологічну експертизу, щоб дослідити суть питання.

Василь Рубан, реабілітований (шість років тюрми за самостійну Україну), житель села Лісники, письменник, журналіст, який біля десяти років був акредитований від «Української газети» у Верховній Раді.
Січень 2012 рік


Звернення до депутата ВР Терена Віктора Васильовича



Аби не бути голослівним, щодо того, що громадянин Вільдман Ігор Лазаревич прагне за безцінь придбати побільше землі в Лісниках, покажемо документи, які свідчать про боротьбу лісничан з Вільдманом 2003 року.
7 квітня 2003 року сільрада передала Рубану В.Ф. такий протокол з мокрою печаткою:
Відмовити гр. Вільдману Ігорю Лазаревичу, що проживає в м. Києві вул. Мате Залки; 2/12, кв. 109, в наданні в довгострокову оренду земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства в с. Лісники, урочище «Дідове» та земельної ділянки в урочищі «Дьогтярня, /за воротами його садиби – дорога/.

З цього протоколу виходить, що Вільдман претендував і на Дідову гору - 7 га, і на долину Дьогтярня разом з дорогою – 3 га, не будучи місцевим жителем.


Відповідь райдержадміністрації на колективне звернення жителів села Лісники




Підписний лист жителів села Лісники з приводу наміру Вільдмана забрати їхні ділянки біля Обухівської дороги під базар

Підписний лист жителів села Лісники проти того, аби Вільдман брав у оренду на 49 років з правом викупу дорогу в Дьогтярню, долину і Дідову гору







Документ цікавий тим, що тут наводяться судові інстанції у яких Вільдман судився з полковником Махоткіним за фермерське господарство в 2000 році, про намагання Вільдмана і Переломи (покійний) захопити землі на території колишньої військової частини, про намагання Вільдмана захопити озеро «Дьогтярня» (зараз воно вже знаходться на території його садиби недоступне лісничанам), про взяття в оренду заповідного лісу, про звільнення Вільдманом під»їзду до грядки В. Рубана, яке він систематично засипав то глиною, то будівельним сміттям.

12 січня 2012 року в долині Дьогтярня з’явилась бригада робітників від Вільдмана і почала вирубувати дерева. На моє запитання до сільради, що там відбувається, я відповіді не отримав. Тому я звернувся до декількох депутатів Верховної Ради, аби вони допомогли захистити село від руйнування екологічної системи. Прошу всіх небайдужих захистити село, де проживало три покоління сім’ї Грушевських.
Генеральний прокурор може відреагувати, або написати відписку, тому всіх небайдужих прошу допомогти, аби цю історію прочитали і у ВР, і у адміністрації Президента. Матер’ял можна без дозволу автора публікувати в пресі і на сайтах.
Tags: Вільдман, Лісники
Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your IP address will be recorded 

  • 0 comments